Версія для друку

Останнім часом гуртожитки стають в центрі уваги  не тільки влади, а й комерційних структур. Непоодинокі випадки, коли гуртожитки продавали мало не з його мешканцями. Людей ставили перед фактом,хоча іншого житла ніхто при цьому не гарантував. Крім того, певна частина людей втрачає право на житло у відомчих гуртожитках з тієї причини, що свого часу звільнилася з установи чи організації, якій належить відомче житло.

У подібну ситуацію потрапила Оксана Дмитришина із неповнолітньою дитиною та тіткою-переселенкою, котрих виселяють із відомчого гуртожитку Нетішинського  професійного ліцею. Без надання іншого житла.  На вулицю…

Тому зважаючи на це, ми хочемо через газету донести людям декілька норм та судову практику  про порядок виселення із відомчого житла . Якщо це допоможе нашим читачам, ми вважатимемо, що недарма існуємо у цьому суспільстві.  Бо наше покликання – допомагати знедоленим. 

Без надання  іншого житла виселяються сезонні та тимчасові працівники, особи, що працювали за строковим трудовим договором, особи, звільнені з роботи за порушення трудової дисципліни або за вчинення злочину, а також особи, які звільнилися з роботи за власним бажанням без поважних причин. На це вказують чч. 1 і 2 ст. 132 ЖКУ. Як бачимо, законодавець виокремив ці групи працівників (вірніше, колишніх працівників) або за видом трудових відносин з підприємством, або за причиною звільнення. І лише три причини звільнення з роботи в разі фігурування їх у трудовій книжці громадянина потягнуть виселення з відомчого гуртожитку без надання іншого житла.

Згідно з ч. 3 ст. 132 ЖКУ «осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч. 2 цієї статті, а також осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення». Тому, якщо працівник звільнився не через порушення трудової дисципліни чи скоєння злочину та не за власним бажанням без поважної причини, підприємство не має права вимагати виселення його з відомчого гуртожитку. Вірніше, має таке право за умови надання особі іншого жилого приміщення. Але якщо давати нове житло, навіщо тоді позбавляти старого? Тим більше що згідно з ч. 4 ст. 132 ЖКУ це нове житло має відповідати всім санітарним нормам і бути придатним до проживання в ньому. Зазвичай підприємства не можуть запропонувати звільненому працівнику нове житло, тому й вимагати виселення зі старого не мають права.

Такої ж позиції дотримуються судові органи. Так, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 5 березня 2008 р. прийняла рішення у справі за позовом податкової інспекції до свого колишнього працівника, якому на час роботи в інспекції був наданий гуртожиток. Оскільки після звільнення з роботи цей працівник із гуртожитку не виселився, податкова інспекція вимагала його виселення через суд. У процесі судового розгляду було встановлено, що працівник звільнився з роботи за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП), що зафіксовано в наказі про звільнення. Але суд першої інстанції та апеляційний суд, з’ясовуючи обставини справи, дійшли такого висновку: працівник сам написав заяву про звільнення, отже, звільнився за власним бажанням без поважних причин. Дивний висновок як для юристів, якими є судді. Натомість Верховний Суд України звернув на це увагу і зазначив, що підставою звільнення є саме угода сторін, тобто те, що записано в наказі про звільнення (а отже, і в трудовій книжці працівника). А раз звільнення за власним бажанням без поважних причин не мало місця, то й виселяти особу з гуртожитку без надання їй іншого благоустроєного житла податкова інспекція не має права. Тобто слід застосовувати ч. 3 ст. 132 ЖКУ, яка передбачає виселення з відомчого гуртожитку осіб, що звільнилися з інших підстав (у цьому разі – за згодою сторін), лише з наданням іншого житла. Це рішення Верховного Суду оскарженню не підлягає.

Більш детально можна дізнатися тут http://legalweekly.com.ua/index.php?id=16061&show=news&&newsid=121739 

Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Shift + Enter щоб повідомити нас.